|
|
У Созонівському НВК Кіровоградського району відбулись ювілейні заходи заходи, присвячені 100-річчю від дня народження Вчителя і Людини з великої літери, відомого педагога Сергія Григоровича Максютіна. |
«Не погасити Пам’яті Вогонь…»
Школа радості вшанувала свого засновника
Відомий український поет Іван Драч, пояснюючи неперервність знань, людського досвіду в суспільстві, сказав: «Усі ми тільки учні й вчителі». Кожен із нас, обравши фах до душі, ставши спеціалістом, навчатиме інших. Але вдячність саме до школи зберігається у людських душах, бо тут, як стверджує наш відомий педагог-земляк В. Сухомлинський, «…учаться жити». І коли лунатимуть слова шкільного гімну
Школо, Созонівська школо!
Серця наші линуть до тебе.
Душі дитячі зігріла,
Навчила нас вірити в себе, –
колишні її випускники співатимуть ці рядочки, пригадуючи світле приміщення рідної альма-матер, про яке одна з випускниць написала так:
В білих вікнах грають бризки сонця,
Квітне перламутрова краса,
А горіхи – школи охоронці
Кронами гойдають небеса.
Школа в Созонівці – справді окраса селища. А причетний до її побудови звичайний сільський хлопчина, син механіка, вольовий, енергійний і допитливий, осяяний нестримним потягом до знань, став учителем у неповних 17, далі протягом 35-ти років очолював школу, котра здобула наймення Школа радості.
7 листопада 2014 року – світлий день пам’яті видатної особистості нашого селища, чия подвижницька діяльність вписана яскравою сторінкою в його історію, заслуженого вчителя України, відмінника народної освіти, ветерана педагогічної праці, учасника Великої Вітчизняної війни, кавалера ордена Леніна та багатьох трудових і бойових нагород Сергія Григоровича Максютіна.
У Созонівці відбулися святкові заходи, присвячені 100-річчю з дня народження Вчителя і Людини з великої літери. Розпочалися вони з урочистої лінійки біля меморіальної дошки на приміщенні школи, директором якої Сергій Григорович працював із 1945 по 1978 рр.
Про його життєвий шлях та конкретні справи зі створення унікального навчального закладу у 70-х роках ХХ століття розповіла присутнім гостям нинішня директор Созонівського НВК Л. Золотоверх.
Серед запрошених були голова Кіровоградської райдержадміністрації В. Дайдакулов, голова районної ветеранської ради В. Лисенко, заступник начальника відділу освіти Кіровоградської райдержадміністрації В. Сторчаус, завідувач методкабінету районного відділу освіти О. Смоліна, методист райметодкабінету А. Саржевський, колеги Сергія Григоровича – доктор педагогічних наук, професор, заслужений учитель України Н. Калініченко, колишня багаторічна завідувач навчально-методичного кабінету школознавства Кіровоградського ІУВ А. Постельняк, кандидат педагогічних наук, колишній завуч Созонівської школи А. Іванко, подружжя Лучанових та В. Краєва, котрі розпочинали педагогічний шлях у Созонівській школі, невістки Максютіна Тамара Андріївна та Галина Володимирівна, його правнучки – Наталя та Олександра. Саме дівчатка отримали з рук Людмили Іванівни Золотоверх спадкову реліквію родини Максютіних – підкову, виковану на щастя, на долю батьком Сергія Григоровича – Григорієм Сидоровичем (довгий час вона знаходилася у найменшого брата Григорія, що проживав у місті Таллінні, і по його смерті була надіслана родичами до шкільної музейної кімнати на зберігання).
Після покладання квітів до меморіальної дошки урочистості були продовжені у шкільній музейній кімнаті, відкритій до 100-річчя школи у 2005 році. Колись перебуваючи у цьому навчальному закладі, кореспондент «Літературної газети» Борис Хандрос назвав його «Школою радості». А переконатися в її неординарності гості змогли, прослухавши виступ А. Іванка, переглянувши презентації директора НВК Л. Золотоверх та заступника з навчально-виховної роботи Н. Гришиної.
Велике враження справила на присутніх музейна кімната школи, присвячена діяльності освітніх установ села Созонівки, створена місцевими краєзнавцями, вчителями та учнями школи та проведена екскурсія.
У виступах ішлося зокрема про таке.
С. Максютін був сучасником знаних в області педагогів-новаторів: В. Сухомлинського, І. Ткаченка, А. Рєзніка, Ф. Оксанича та інших. Але Созонівська школа під його керівництвом не копіювала чиїсь здобутки. Кожний крок Учителя був у ті часи новаторством. Так, уперше в області тут з’явилися групи продовженого дня, а по суті – школа повного робочого дня для учнів, де заняття поєднувалися з відпочинком та гуртковою роботою. Виникли в Созонівці і перші об’єднання за інтересами, які разом із науковцями державної сільськогосподарської дослідної станції започаткували науково-дослідницький напрямок у позакласній роботі школярів. Серед них «Юний дослідник», клуб хлопчиків «Сокіл», літоб’єднання «Пролісок», ляльковий театр, ансамбль сопілкарів, політичний клуб «Панорама», театральна студія «Ровесник».
Сергій Григорович сформував творчий колектив однодумців та методику триєдиного виховання – школа-родина-громадськість. До справи виховання підростаючого покоління активно долучався батьківський актив, що перевищував 100 осіб. Батьки керували гуртками і студіями, проводили уроки та екскурсії. Це, зі слів заслуженого вчителя України Н. Калініченко, зробило Созоніську школу «оазою духовності», який створював і плекав С. Максютін ще з далекого воєнного1945 року. Фактично вона стала науковою педагогічною лабораторією та флагманом освіти в районі, випустила десятки медалістів та дала путівку в широкий світ сотням фахівців різних галузей. А сама не втратила своєї самобутності та унікальності завдяки тому, що чимало її вихованців, закінчивши університети, поверталися в рідні стіни продовжувати справу свого Вчителя та директора.
Сьогодні Созонівський НВК зберігає атмосферу та традиції Сергія Максютіна. Продовжувачами його справи стали директори цього навчального закладу у різні часи: А. Лучанов (1979-1980рр.), В. Дяченко (1980-1998рр.), а з 1998 року очолює Школу радості Л. Золотоверх.
Підсумком ювілейних пам’ятних урочистостей став вечір пам’яті, підготовлений педагогічним та учнівським колективами НВК. Це була чудова і талановито імпровізована вистава, що розповіла про Людину з великої літери, Вчителя, його життєвий шлях та Школу радості.
Житейську мудрість виливав у слово,
З проблемами боровся сам на сам,
Пішов в той час, як осінь кольорова,
Хвалу одвічну склавши небесам.
Хай буде пам’ять, що не кане в Лету,
І світлий образ, що завжди в серцях.
Ми втратили і зберегли Планету –
Наставника, Учителя, Творця…
Скільки літ промайнуло, як пішов Ти у вічність,
Знов на ниві твоїй благодатні жнива.
Не у бронзі, а в ділі, важкому й величному,
Будеш жити, допоки Вкраїна жива!
У музейній кімнаті з історії освіти Кіровоградщини розміщені матеріали про Сергія Григоровича Максютіна.
Матеріал підготували: Н. Гришина, С. Щербина
